Партизанська слава житиме в віках

22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Другої світової війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.

Це свято вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Другої світової війни. Дії партизанських загонів та підпільних організацій нанесли непоправні втрати боєздатності противника та наблизили перемогу над фашистами та їхніми союзниками.

 

З історії ми маємо певний стереотипний образ партизанів як організованих груп людей, що ховаються у лісових криївках, періодично виходять для здійснення завдань і повертаються у свої земляні сховки. Такий спосіб життя вели українські партизани на заході України під час і після Другої світової війни, бо цьому сприяла лісиста місцевість.
Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка та Сидора Ковпака.

 

До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб.
Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.
У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів.
Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800.
У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.
Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Другої світової війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.

І в наш час Україну знову сколихнув потужний повстанський рух, зрештою і ворог не змінився – все ті ж росіяни, що прагнуть знищити українську державність. Іншими стали методи боротьби, збору інформації та завдяки сучасним технологіям – комунікація, адже роль зв'язкових зараз виконують смартфони. Життя сучасних партизанів мало чим відрізняється від побуту співгромадян: вони ходять на роботу, ведуть цілком нормальний, цивільний спосіб життя. Лише час від часу, зазвичай у вечірню пору доби, виконують певні завдання.
Підпілля стало важливим елементом національного спротиву.

Ці мужні люди, як і їх діди та прадіди наближають нашу Перемогу!