Все життя моє – в літературі!

З творчістю Михайла Коцюбинського більшість із нас знайомиться ще в шкільні часи, вивчаючи новелу «Intermezzo» й повість «Тіні забутих предків». Та постать цього діяча — надзвичайно цікава, тож заслуговує на більш детальне вивчення. Коцюбинський — це не лише письменник, а і драматург, громадський діяч, голова чернігівської «Просвіти». Друзі згадували його як надзвичайно ерудовану людину, цікавого співрозмовника та справжнісінького мрійника!

Майбутній письменник народився у Вінниці, 17 вересня 1864 року. Родина Коцюбинських — середньостатистична на ті часи. Батько Михайла був дрібним службовцем, та, за багатьма переказами, людиною з неспокійною та запальною вдачею. Мати займалася вихованням Михайла, була надзвичайно уважною до нього.

Письменник не без комічності згадував, що до письменницької діяльності його спонукало перше кохання. Навчаючись у гімназії, 12-річний Михайло закохався в старшу за себе дівчину (їй тоді було 16). Щоби здатися своїй обраниці «великою людиною», Коцюбинський завзято вивчає українських класиків. А згодом — і сам вирішує стати прозаїком. 

За характером, Михайло Коцюбинський був надзвичайно педантичним та акуратним у всьому. Ще за часів навчання в гімназії, він не міг дозволити собі вийти з дому в нечищених черевиках чи брудному одязі. 

Михайло надзвичайно цікавився звичаями і традиціями Гуцульщини. Саме під час однієї з подорожей на Галичину він створює твір «Тіні забутих предків». 

Натхнення для своїх творів Коцюбинський брав із навколишньої природи. Найбільше любив сонячні дні, багато часу проводив на свіжому повітрі. У творах письменника чимало описів рослин, квітів. 

Михайло знав 9 мов — українську, французьку, польську, російську, італійську, румунську, татарську, циганську, турецьку.
Його називали Сонцепоклонником і соняшником, адже найбільше письменник любив сонце, квіти і дітей. Особистість Коцюбинського — багатогранна, цікава. Та краще зрозуміти постать письменника можна лише ознайомившись із його творами: у них чітко відображається індивідуальне бачення світу, сприйняття багатьох речей.
Митець за покликанням, Коцюбинський мріяв створити літопис добра. Але в епоху жорстокості письменник змушений був творити літопис всенародного горя, поневірянь і випробувань. Та надія, як і мрія, не покидала письменника. Світле і тверде переконання у неминуче справдження кращої долі пронизує кожне слово митця, кожну його інтонацію. Хіба не про це він сказав: «Яка сила життя! Ми звикли до нього і не помічаємо перемоги живого над мертвим, дійового над інертним, і ми ніби не знаємо, що сонце творить квіти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествує живе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повинні усміхатися світові дружньо».