Історичні романи Генрика Сенкевича, одного з найталановитіших та найшановніших письменників польської літератури, лауреата Нобелівської премії 1905 року, залишаються до цього часу одними з найбільш цитованих творів цієї галузі. Він народився 05 травня 1846 року, навчався в гімназії, а потім в Варшавській головній школі ( тепер Варшавський університет). Як письменник дебютував ще будучи студентом.Славу йому принесли епічні твори, серед яких виділяється історична трилогія «Вогнем і мечем» (1883–1884), «Потоп» (1884–1886), «Пан Володієвський» (1887–1888), "Камо грядеши" (1896 ), "Хрестоносці " (1900)
У другій частині трилогії «Потоп» зображені події визвольної війни поляків проти шведської інтервенції в 1655–1656 рр.
У третьому романі «Пан Володийовський» оспівуються подвиги поляків у період турецького нашестя (1672–1673 рр).
Хоча дії означеної трилогії відбуваються переважно на українських землях, насправді, Сенкевич Україну погано знав. Він ніколи не жив на українських землях. І взагалі Україна для письменника була чимось далеким і чужим. Відстороненість від України й водночас шляхетський консерватизм визначили його ставлення до українського козацтва. На відміну від представників української школи в польській літературі, які часто шукали в ньому ідеал свободолюбства й лицарського молодецтва, Сенкевич, радше готовий, був бачити в козацтві руїнницьку силу. Роман «Вогнем і мечем», а також деякі історичні твори Сенкевича ніби перекреслювали козацький міф, що культивувався в польській літературі. У більшості випадків козаки подаються письменником як елементи деструктивні, що порушують спокій і стабільність Речі Посполитої. Як би не було, а роман «Вогнем і мечем» тривалий час у свідомості поляків творив антиукраїнські настрої. І те, що українці й поляки у кінці ХІХ – на початку ХХ століття та й у пізніші часи не могли порозумітися і трактували один одного як ворогів, у цьому немала «заслуга» Сенкевича.
Коментарі
Дописати коментар